На кожному підприємстві має бути уповноважений з ґендерних питань – радник керівника.
Імпорт без ПДВ: можна, але не можна.
І цього року ДПАУ та Держмитслужба відмовляють у застосуванні податкових векселів при імпорті товарів.
Для отримання дозвільного документа слід подати оригінал витягу з Реєстру юросіб та підприємців за 51 грн, а не копію свідоцтва про держреєстрацію.
Чиновник не відповідає за незареєстровані у Мін'юсті нормативно-правові акти.
На кожному підприємстві має бути уповноважений з ґендерних питань – радник керівника
Відповідно до абзацу другого частини другої ст. 18 Закону України від 08.09.2005 р. №2866-IV «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» колективні угоди (договори) мають передбачати покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань – радника керівника підприємства, установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах.
А оскільки колективні угоди мають бути на всіх підприємствах, то радники з ґендерних питань теж мають бути всюди. Самі керівники в ґендерних питаннях не розуміються, вочевидь... Цікаво, чому влада не переймається примусовими радниками з трудових питань взагалі чи радниками з питань інновацій та новітніх технологій, енергетичними радниками?
Імпорт без ПДВ: можна, але не можна
Відповідно до п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» звільнення від оподаткування, встановлені цим Законом, не поширюються на операції з: поставки товарів у митному режимі імпорту або реімпорту (крім випадків, зазначених у пп. 5.1.7 і 5.1.24 і п. 5.3 цієї статті); поставки підакцизних товарів (крім легкових автомобілів для інвалідів відповідно до пп. 5.1.4 і товарів відповідно до п. 5.3 ст. 5).
Водночас залишаються неохопленими пункти 5.4, 5.13, 5.14 ст. 5 і пункти 11.23, 11.37, 11.44 ст. 11 Закону про ПДВ, норми яких встановлюють звільнення від оподаткування операцій з імпорту окремих видів товарів. Тобто відповідно до п. 5.5 Закону про ПДВ при імпорті майже завжди є ПДВ, але в інших підпунктах названо вагомі винятки...
Митниця оприлюднила цю колізію у листі від 07.04.2010 р. №11/4-10.15/2979 і для вирішення проблеми використовує конфлікт інтересів на користь імпортерів та пропускає товари без ПДВ за цими додатковими пунктами Закону про ПДВ. Але це не зовсім законно. Мало хто звертає увагу на той факт, що принцип конфлікту може застосовуватися лише у разі суперечності між різними нормативно-правовими актами, але не при внутрішніх суперечностях в одному акті. Але незважаючи ні на що, ця колізія яскраво показує якість Закону про ПДВ.
При Кабміні є і Рада інвесторів, і Рада підприємців
Постановою Кабміну від 24.01.2007 р. №37 утворено Раду інвесторів при Кабінеті Міністрів України. Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України востаннє була створена урядовою постановою від 13.02.2008 р. №54. А абсурд в тому, що будь-який підприємець є інвестором (хоча не кожний інвестор є підприємцем), оскільки відповідно до частини першої ст. 1 Закону України від 18.09.1991 р. №1560-XII «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
А тому Рада підприємців за наявності Ради інвесторів та нормального розуміння підприємництва та інвестицій, є зайвою. А у нас виходить, що інвестори відокремлені від підприємців. Може Раду інвесторів створено для великого бізнесу та іноземних інвесторів, а Раду підприємців – для середнього та малого бізнесу?
І цього року ДПАУ та Держмитслужба відмовляють у застосуванні податкових векселів при імпорті товарів
Відповідно до пункту 11.5 Закону України «Про податок на додану вартість» після набрання ним чинності платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларацій), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов’язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платникові податку.
Але і в 2009 році ДПАУ та Держмитслужба листом від 10.01.2009 р. №135/7/16-1517-22 відмовляли у застосуванні податкових векселів при імпорті товарів. Мовляв, за Законом про Держбюджет діє заборона на надання відстрочень термінів сплати податкових зобов'язань суб'єктів господарювання з податків і зборів (обов'язкових платежів). Хоча всі добре знають, що законами про Держбюджет не можна змінювати податкових законів. У 2010 році протиправна заборона підтверджена листом ДПАУ від 07.05.2010 р. №5233/5/16-1116.
Оплачувати один документ з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців слід за двома платіжками
Пунктом 4 наказу Держпідприємництва від 20.10.2005 р. №99 передбачено, що 90% коштів, одержаних за надання витягів та довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, вносяться на поточний рахунок державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр», а 10% – на відповідні спеціальні рахунки органів, у яких проводиться державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, відповідно до місця одержання витягів та довідок з Реєстру.
Тому за витяг слід платити за двома платіжками, на 10% і на 90% від 51 грн. Аналогічно й з іншими документами з Реєстру. Самі державні органи не можуть розподілити ці суми, що викликає великі сумніви у законності такого розподілу. Адже законні розподіли коштів зазвичай здійснює Державне казначейство, а не платники податків та зборів.
Для отримання дозвільного документа слід подати оригінал витягу з Реєстру юросіб та підприємців за 51 грн, а не копію свідоцтва про держреєстрацію
Відповідно до ст. 7 Закону України від 06.09.2005 р. №2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (після набуття чинності з 01.04.2010 р. змін, внесених Законом від 11.02.2010 р. №1869-VI «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності») видавання документів дозвільного характеру місцевими органами здійснюється в дозвільному центрі державним адміністратором або представником місцевого дозвільного органу за принципом організаційної єдності.
Суб’єкт господарювання або уповноважена ним особа подає державному адміністратору чи представнику відповідного місцевого дозвільного органу, які здійснюють прийом суб’єктів господарювання в дозвільному центрі, заяву, форма якої затверджується Кабінетом Міністрів за поданням уповноваженого органу та за узгодженням з дозвільними органами.
До заяви додаються:
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності тепер не годиться, хоча до 01.04.2010 р. можна було її подати – прим. авт.);
- документи, необхідні для видавання документа дозвільного характеру, передбачені законодавством, яким регулюються відносини щодо одержання такого документа.
Документами, необхідними для видавання документа дозвільного характеру, – це документи, безпосередньо пов’язані з підтвердженням можливості суб’єкта провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або види господарської діяльності.
Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців коштує 51 грн (згідно з наказом Держпідприємництва від 20.10.2005 р. №99), а вартість нотаріально завіреної копії становить лише 15 грн. Ось так законно грабують підприємців при видаванні кожного дозволу, у чому зізнається Держпідприємництво в листі від 07.05.2010 р. №5732. Невже державні органи не можуть користуватися Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців без сплати підприємцями коштів за зайві папірці? Адже ДПАУ користується Реєстром і грошей за це не бере, сама знаходить всю необхідну інформацію.
Чиновник не відповідає за незареєстровані у Мін'юсті нормативно-правові акти
Згідно з Указом Президента від 03.10.92 р. №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Однак в Україні не встановлено відповідальність керівників органів державної влади та управління за затвердження та застосування не зареєстрованих у Мін'юсті нормативно-правових актів. Громадяни, особливо підприємці, скаржаться у Міністерство юстиції, щоб воно сприяло скасуванню незареєстрованих нормативних актів. Міністерство пише дивні листи до відомства-порушника, і в судах важко довести пряме застосування такого акта, оскільки для суду це не нормативно-правовий акт, а застосовують його чиновники, не залишаючи письмових доказів... І лише у разі зловживань та перевищення службових повноважень можна дещо довести в кримінальному процесі, перед цим зазнавши лиха...
Посадовим особам Міністерства юстиції доцільно було б надати право складати адміністративні протоколи на колег-чиновників, які видають незареєстровані у Мін'юсті накази, та передавати ці документи до суду або власноруч накладати штрафи, що буде оперативніше. А після трьох «проколів» усувати чиновника з посади.
З другого боку, за застосування незареєстрованого нормативного акта можна було б притягати до відповідальності як за корупційне правопорушення, проте такої практики нині немає, бо жоден Закон не тлумачить це як корупцію.
