Законодавець передбачив, що між придбанням ТМЦ та їх використанням може минути певний час, і надав право відображати податковий кредит залежно від призначення ТМЦ для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності. Що ж робити, якщо ТМЦ так і не були використані у господарській діяльності, до того ж виявлено їх нестачу чи псування?
Іноді, на перший погляд, незначна річ, про яку не варто і говорити, впливає багато на що і нехтування нею може спричинити небажані наслідки. Наприклад, списання нестач чи зіпсованих товарно-матеріальних цінностей. Як правило, під час придбання ТМЦ підприємства формують податковий кредит з ПДВ на підставі пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі – Закон про ПДВ). Цей підпункт вимагає від нас виконання низки умов для отримання права на податковий кредит. Одна з них – використання ТМЦ в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. При цьому законодавець передбачив, що між придбанням ТМЦ та їх використанням може минути певний час, і надав право відображати податковий кредит залежно від призначення ТМЦ для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності. Що ж робити, якщо ТМЦ так і не були використані у господарській діяльності, до того ж виявлено їх нестачу чи псування?
Можливі два варіанти дій. Перший полягає у коригуванні податкового кредиту, отриманого у зв’язку із придбанням ТМЦ, як такого, що не відповідає вимогам пп. 7.4.1. Для цього достатньо відобразити суму ПДВ, нараховану у зв’язку із придбанням ТМЦ, зі знаком мінус у рядку 16.4 поточної декларації з податку на додану вартість. Та недоліком цього варіанта є необхідність у додатку 1 до Декларації «Розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість» показувати ті податкові накладні, в яких відображено ТМЦ, що підлягають списанню. А у торгових підприємств це може бути дуже великий обсяг. Адже товари надходять партіями, а накладні можна виписувати не тільки на партії, але і на їх частини у разі передоплати. Якщо товар однорідний і партії не відрізняються, то це може спростити ситуацію. Тоді можна буде відкоригувати лише одну податкову накладну, яка забезпечить відповідний обсяг списуваних товарів. Наприклад, якщо необхідно списати 20 плит гіпсокартону, то достатньо відкоригувати одну податкову накладну, яка підтверджує придбання 30 таких плит. Та якщо кожен товар має певне маркування чи різну номенклатуру, то доведеться це відображати.
Другий варіант ґрунтується на використанні норми пп. 7.4.1, а саме останнього абзацу згаданого пункту: «Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження)». Проте і цей варіант має вади, адже списання ТМЦ, тобто невикористання їх у господарській діяльності, не входить ні в операції, передбачені ст. 3, ні в операції, передбачені ст. 5 Закону про ПДВ, хоча на практиці і використовується такий варіант. А по-друге, він передбачає як базу оподаткування не собівартість ТМЦ, а звичайну ціну на такі ТМЦ. Тобто для торгового підприємства необхідно буде визнавати умовний продаж не за собівартістю, а за ціною продажу ним аналогічних товарів. При цьому підприємство виписує податкову накладну на умовний продаж і включає її до реєстру виданих податкових накладних. Звичайно, у цьому випадку накладна буде одна, і податкові зобов’язання будуть більшими, аніж кредит, який виник у момент придбання. За таких обставин кожен може зробити вибір: платити більше і робити менше чи навпаки.
