Якісь дивні асоціації – чомусь проект змін до Закону про аудиторську діяльність асоціюється у мене із знаменитою китайською «бандою чотирьох» (хто забув – Цзян Цинь, Ван Хунвень, Чжан Чуньцяо і Яо Веньюань).
Як зазначають у пояснювальній записці до проекту його розробники (посилаючись, до речі, на інтереси малого і середнього бізнесу, а також на «суспільно свідомих і небайдужих» аудиторів), у країні склалася ситуація, коли більше 90% аудиторських фірм не досягають (який жах!) навіть річного обороту 1 млн доларів, що свідчить про їх «непрофесіоналізм, продаж печаток і відмивання грошей».
Боротися з цими потворними явищами (а разом з ними і з 90% аудиторських фірм) якраз і покликаний новий проект, автори якого вважають за необхідне, щоб статутний капітал аудиторської фірми становив не менше 100 тис. гривень і мінімальна сума страхового відшкодування щоб теж була не меншою!
На різних стадіях обговорення конкретні цифри то випадають з проекту, то знову в ньому опиняються, що, втім, не впливає на його суть і мету: зробити неможливим існування невеликих аудиторських підприємств (тих самих 90% з гаком), залишивши лише гідних. До гідних потрапить «велика четвірка» (не плутати з вищезгаданою бандою) і хтось, можливо, ще. Відповідно і ціни на аудит стануть монопольно високими, гідними цих гідних. Власне, навіть не стануть, а залишаться: уже сьогодні те, що у рядових коштує як максимум 5 тисяч доларів, у гідних (при практично тій же, а то й гіршій – через постійну перестраховку – якості), – не менше 50 тисяч.
При цьому оплачується гідним не стільки робота, скільки їхні дорогоцінні імена – вони і лише вони становлять не менше 90% (знову 90%!) вартості їхніх послуг. Хоча кадри там... Даруйте.
По суті, спостерігаємо (ну, принаймні, якщо не завжди, то як правило) звичайнісінький недобросовісний франчайзинг. У зв'язку з чим ухвалення закону про цей франчайзинг – щоб не нахабніли – є справою набагато пекучішою. Адже у нас деякі з найавторитетніших і найповажніших на перевірку можуть виявитися такими, що не мають жодного стосунку до уславлених лейблів, а заснованими українцями, – у кращому разі з подальшою купівлею торгової марки, а то і зовсім без неї, що не заважає довірливим клювати на круті букви і круто переплачувати зовсім не крутим.
Недарма, мабуть, закон про франчайзинг, що пропонувався ще більш як 8 років тому, не ухвалено досі! Як немає у нас і законодавчо визначеного навіть терміна «франчайзинг»: вистачає поняття «комерційна концесія», що, м'яко кажучи, не зовсім те саме. Ось цим браком законодавства липово-круті часто і користуються: це не аналог чесного «Макдональдса», це деколи набагато гірше, нахабніше і нікчемніше.
Від безкарності хтось із них вже і депутатів підставляє, намагаючись робити під себе... українське законодавство.
Той самий творчий почерк відчувається і в бухобліковому законопроекті: все комусь свербить ввести сертифікацію бухгалтерів, що дало б їм право вважатися професійними бухгалтерами (диплома, отже, вже мало!), якою (сертифікацією) займатиметься котрась із численних громадських організацій бухгалтерів (вже точно – не моя!), у зв'язку з чим нам – якщо це у них таки пройде, – ще належить стати свідками захоплюючої підкилимової боротьби між цими організаціями за таке солодке право.
Тут уже потрібний буде закон не про франчайзинг, а про щось на зразок корупції у громадських організаціях...
Усі ці нюанси треба б враховувати і законодавцеві, а то боротьбу за якість обліку й аудиту у нас традиційно перетворюють на боротьбу великих з маленькими.
Не помічаючи при цьому «відмивання іменем», але починаючи боротьбу за якість аналогічно боротьбі за правду із давнього анекдоту: «Вам все у нас не подобається, мені теж у цій країні подобається не все. Але чому ви вирішили почати саме з цієї перукарні?!».
Чи стригти, загалом, можна, але... за винятками?
Насправді у таких тонких питаннях, як облік/аудит, треба б усе вирішити спочатку щодо гігантів або гігантських об'єднань, а вже потім витрачати сили на дрібноту, яка, як би не тужилася, все одно багато порушити просто не зможе.
Словом, – спочатку б по-великому, а потім вже і по-маленькому. Або хоча б одночасно.
Праведна боротьба, пов'язана з обліком бухгалтерським, нагадує не менш праведну, пов'язану вже з податковим обліком. Єдиний податок – це відмивання, єдиний – це ширма для переведення у готівку, єдиний – це і така кака, і ще така...
Відкрию страшний секрет (про який я давно писав, але не всі помітили, і тим більше, не всі запам'ятали): у країні укладено негласний суспільний договір – його ніде не зафіксовано, але виконується він реально і більш скрупульозно, ніж писані закони. Текст його зовсім не великий і може бути наведений повністю прямо тут:
«вам – офшори, нам – єдиний податок».
Ні підписів, ні дати, але дотримується все одно. І тим, хто робить замах на таку соціальну святиню, треба б усвідомлювати, на що вони піднімають руку, на що заміряються і яку основу основ соціальної злагоди намагаються зруйнувати.
А чом би, запозичаючи світовий досвід боротьби з малим і середнім бізнесом (який тільки завдяки ЄП у нас і живе!), не запозичити заразом світовий досвід боротьби з податкоухиленням через офшори – знаменитим «паразитизмом у квадраті»? Сьогоднішнє зменшення валових витрат при переказах в офшори на 15% (теж, до речі, яке реально не діє і не дотримується) – це навіть не фіговий листок, що сором'язливо прикриває проблему, це просто ще одне позорище зверху над іншим!
У нас дивно борються з усім лівим: це немовби в Англії чи Японії правобічний рух ввели тільки для маленьких, залишивши великим лівобічний! Вважаю все ж таки, що правова держава повинна створюватися з нинішнього «лівого» злагодженіше, а не за принципом «спочатку, дрібното, з'їмо ваше, а потім буде видно».
Звичайно, ніж братися за голову, комусь більше з руки мацати дещо нижче, але тоді вже краще взагалі нікуди дурними руками не лізти...
