Пригадаємо загальний стогін обдурених у зв'язку з фінансовими пірамідами, усілякими «швидкими грошима» (хопрами і МММами), курсовими сплесками/виплесками, кредитами по 4,5–5, які поверталися по 8–8,5, тощо. Усі, хто погорів на цій красі (у тому числі і ті, хто, не маючи грошей, купив машину, і тепер вулицями вже не проїхати: авто є у кожного бомжа!), кричали голосно-преголосно або жалібно-прежалібно: чи то «Караул, «кинули!», чи то (гордо) «У мене немає таких грошей!». Їх усіх можна зрозуміти: справді кинули; справді немає.
Мовчали лише ті, хто, навпаки, на цьому встиг заробити, – адже такі теж були! Комусь і хопри МММшні дали прибуток, і бакс, вчасно підрісши-впавши, потішив (просто хто в чому зберігав...). І ці – яким поталанило – тихесенько так собі думали про себе, що вони молодці, що вони, як з'ясувалося, найрозумніші.
Ну а хто в ці адреналінові азартні ігри програв, – цілком щиро волає про справедливість. Класна виходить гра: поталанило і виграв – молодець, розумний; навпаки, не поталанило і програв – караул, кинули, поверніть!..
Коли шукають банк, щоб довірити йому останні кровні, не за надійністю, а за більшим депозитним відсотком, – те саме: розумні отримали на 2% більше («що я – лох, щоб під 5, коли тут – 7?»); ті, хто «караул», – не отримали нічого взагалі («треба було хоч під 5...»), але винуватцями знову стали всі навколо.
Це у нас – від минулого ладу. Віримо телевізору, любимо халяву, про наслідки не думаємо, перспективу відсовуємо, соціального захисту – і чекаємо, і вимагаємо. Просто в СРСР можна було прогоріти на 30 або 50 копійок (іноді – на 1 рубль, залежно від того, скільки коштувала участь у лотереї), а при виразках солодкого капіталізму – крутіше. Але той, хто розумно виграв, відмовляється розуміти, що виграв він за кошт тих, хто програв, – йому не до справедливості, він розумний, а караул кричать, пригадавши про справедливість, як завжди, тільки ті, кому просто не пощастило.
Кіно ж у тому, що до бізнесу ми ставимося абсолютно по-різному: розбагатів – наволоч, накрав-нагріб; пролетів – сам винен, лох-лопух.
Отже: я – або молодець, або караул; а він – або накрав, або лопух. Ось така наша справедливість – теж звідти, з минулого. Куди вороття вже немає.
Будемо відвикати.
